Кульчицький Сергій Петрович

Сергій Петрович Кульчицький народився 17 грудня 1963 року в Німецькій Демократичній Республіці, де в той час у Групі радянських військ у Німеччині служив його батько. Пізніше, 1967-го, батька перевели до Далекосхідного військового округу, тож дитинство Сергія Петровича та його молодшого брата Ігоря пройшло у військових містечках різних гарнізонів.

За прикладом батька, Сергій ще у юні роки прийняв рішення стати військовим. 1979-го, після закінчення 8-го класу він без відома батьків подав документи до Уссурійського суворовського військового училища. Закінчив його 1981 року і вступив до Далекосхідного загальновійськового командного училища. Навчався у підрозділі, який готував офіцерів морської піхоти, весь період навчання був старшиною курсу, отримав військове звання "старшина". 1985 року Сергій Петрович закінчив училище з відзнакою, і під час розподілу обрав вакансію на Північному флоті.

Перед тим як розпочати офіцерську службу Сергій Петрович одружився - його обраницею і вірною супутницею стала Надія Богданівна Дребіт.

Після проголошення незалежності України 1992 року капітан Кульчицький перевівся в Україну. Весь час до війни Сергій Петрович служив у військах Мінстерства внутрішніх справ в Західній Україні, в Криму.

З серпня 2012 року - начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України, з квітня 2014-го - Головного управління Національної гвардії України. Указом Президента України від 24 серпня 2013 р. Сергію Петровичу було присвоєно військове звання "генерал-майор".

Навесні 2014 року генерал-майор Кульчицький брав активну особисту участь у створенні першого добровольчого підрозділу, сформованого із активістів Самооборони Євромайдану - 1-го резервного батальйону НГУ. Потому разом із підготовленими ним резервістами вирушив у район антитерористичної операції на Сході України. Від першого дня він був разом зі своїми солдатами, жив у наметі, їв нехитру солдатську їжу, вчив облаштовувати блок-пости, проводити зачистки.

Загинув поблизу м. Слов'янськ в районі проведення АТО.

Сергій Петрович знаходився у гелікоптері Мі-8МТ Національної гвардії України, який після розвантаження харчових продуктів та проведення ротації особового складу на п'ятому блокпості, повертаючись з району гори Карачун, зазнав обстрілу з лісосмуги та був підбитий.

Катастрофа, спричинена пострілом із переносного зенітного ракетного комплексу, забрала життя шістьох військовослужбовців НГУ: генерал-майора Сергея Кульчицького, полковника Сергія Бульдовича, майора Віталія Куриловича, капітана Сергія Кравченка, прапорщиків Валентина Білошкурского и Віктора Липського, и шістьох робітників спеціальної роти міліції УВС України в Івано-Франківскій області: старших лейтенантів міліції Петра Безпалька і Василя Семанюка, старшого прапорщика міліції Володимира Шарабуряка, прапорщика міліції Володимира Лисенчука, старшини міліції Петра Остапюка, старшого сержанта міліції Віктора Яков'яка.

Сергій Петрович став першим вищим офіцером, який загинув при проведенні АТО.

Похований 31 травня 2014 року на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові.

У Сергія Петровича залишилися дружина Надія Богданівна, син Валерій, онук Саша.

ГВАРДІЙСЬКИЙ БАТЯ

ГЕНЕРАЛ З СЕРЦЕМ СОЛДАТА

ЩОБ ПАМ'ЯТАЛИ

Небесний генерал. Як жив і загинув Герой України Сергій Кульчицький

Спогади вдови генерала Кульчицького: "На третій день після знайомства Сергій зробив мені пропозицію"

Указом Президента України № 544/2014 від 20 червня 2014 року "за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України" присвоєно звання "Герой України" (посмертно).

Орден Богдана Хмельницького III ст. (від 20 серпня 2008 року) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки Української держави, бездоганне виконання військового і службового обов'язку, високий професіоналізм.

Орден «За мужність» ІІІ ст. (від 28 травня 1999 року) — за особисту мужність, виявлену під час ліквідації наслідків повені в Закарпатській області, зразкове виконання службового обов'язку.

Відомчі відзнаки МВС України, у тому числі «За відзнаку в службі» I та II ст., медалі «За сумлінну службу» I ст., «15 років МВС України», Медаль «10 років Збройним Силам України».

Заохочувальна відзнака Головного управління розвідки Міністерства оборони України «15 років воєнної розвідки України».

Медалі СРСР «За відзнаку у військовій службі», «70 років Збройних Сил СРСР», «За бездоганну службу» III ст.

Вшанування пам'яті

Командувач Національної гвардії України генерал-лейтенант Степан Полторак видав наказ, за яким Сергія Петровича Кульчицького було навічно зараховано до списків військової частини 3002.

Батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, який генерал Кульчицький почав формувати із бійців Самооборони Майдану, присвоєно почесне найменування — «батальйон ім. Героя України генерала Кульчицького».

15 листопада 2014 року на місці загибелі екіпажу МІ-8 встановили пам'ятний хрест.

У 2014 році Укрпошта до Дня Збройних Сил України випустила художній маркований конверт серії «Героям Слава!», присвячений Герою України генерал-майору Сергію Кульчицькому.

23 квітня 2015 року у Львові на честь Генерала Кульчицького назвали нову вулицю.

19 травня 2015 року в Івано-Франківську на честь Генерала Кульчицького назвали нову вулицю.

20 серпня 2016 року  у місті Вишгород урочисто відкрили вулицю імені генерала Кульчицького.

В річницю загибелі генерала Кульчицького, 29 травня 2015 року, у Львові на території в/ч №3102 було відкрито пам'ятник Герою.

16 березня 2016 року в Головному управлінні Національної гвардії України встановили погруддя генерал-майорові Сергію Кульчицькому.