Гольченко Ігор Іванович

Ігор поїхав на фронт добровольцем, причому потрапив туди не відразу. Перша спроба - сімнадцятирічним. Відмовили, бо надто юний. Коли настав повноліття, взяли в добровольчий полк особливого призначення «Азов». Навчався хлопець у Сумському машинобудівному коледжі. Отримав позивний «Ернест» - за любов до Хемінгуея. А ще Ігор був активним ультрас.     

"Він розповідав про те, як змінилися його цінності. Ультрас, який пішов на фронт, говорив, що футбол для нього вже не цікавий ... Мовляв, це минуле. Зараз головне - Україна, допомогу людям. Він згадував маму ... Постійно жартував .. "

Він загинув під час боїв за село Широкино Донецької області. Машина з боєприпасами, де знаходився хлопець, якраз виривалася з оточення, і була обстріляна бойовиками. Помер боєць уже в лікарні від отриманих трьох поранень і втрати крові

Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).