Карпенко Олександр Григорович

Народився Олександр Карпенко в с. Радалівка Глобинського району Полтавської області. Після служби в армії Олександр працював водієм в с. Запсілля. 1997 року одружився і переїхав жити до Кременчука, де працював водієм на тютюновій фабриці. Згодом, повернувшись до села, працював далекобійником. Олександр дуже любив землю, тому разом з меншими братами створив своє маленьке фермерське господарство. Разом із дружиною виховував двох неповнолітніх діток: сина Богдана та доньку Анастасію.

2 серпня 2014 року мобілізований до Збройних Сил України як доброволець. Учасник антитерористичної операції на Сході України. Старший стрілок-водій БТР, 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 28 серпня 2014 року на дорозі поміж селами Новозар'ївка та Войкове. Був у складі ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади, яка мала деблокувати війська, що опинились в Іловайському котлі. Група спочатку була обстріляна російською артилерією та диверсійно-розвідувальними загонами супротивника.

16 вересня 2014 року тіло Олександра було привезено до Запоріжжя пошуковцями Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан"). Упізнаний за експертизою ДНК та похований 18 березня 2015 року.

"Мамо, не плач, я повернусь весною..." Запсілля прощалося з Олександром Карпенком

Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком "За вірність народу України" Полтавської обласної ради.