Лаговський Віктор Анатолійович

Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ».

Народився та вчився в школі в селі в Житомирській області. Дуже бажав бути моряком, підготувався та поступив в Лієпайське морехідне училище. По закінченні училища був моряком на риболовецькому судні, керував радіостанційним обладнанням. Багато ходив в море, в том числі, за кордоном.

Після розвалу союзу повернувся в Україну, працював, в автобусному парку, останній час в Києві працював в будівельній сфері.

Рідні та друзі згадують його як чоловіка з золотими руками, який був надійною опорою сім'ї, з повагою і ніжністю ставився до дружини, був чистою, світлою, справедливою людиною, справжнім чоловіком.

В липні 2014 року він вирішив йти на війну, казав, що бо не може дивитись, як діти гинуть. В Києві його не взяли, тому що йому вже було 50 років, тому він поїхав в Дніпро і там, пройшовши комісію, поступив в батальйон "Артемівськ".

Зник після бою під Дебальцеве. Підрозділ потрапив у засідку під час проведення розвідки. Зі слів очевидця, був застрелений в голову, тіло на БТРі вивезено з місця бою і разом з іншими загиблими перевозилося до Артемівська, по дорозі у машину влучила міна, і з того часу про Віктора довго не було нічого відомо, перебував у списку зниклих.

У квітні 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК. Поховали воїна-захисника 30 квітня у Житомирі на військовому кладовищі.

Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).