Антонов Вадим Віталійович

Вадим Антонов не одразу сказав, що йде на війну. З дружиною вони розлучилися 5 років тому і тримали тісний зв'язок завдяки доньці Соні, яку тато ніжно називав "мої Косички".

Він був інженером-механіком. Ніколи не тримав зброї в руках. Не боявся і хотів змінити світ на краще. Відстояв обидва Майдани, трохи побув волонтером. У квітні не витримав - поїхав на військову підготовку у Нові Петрівці. У червні присягнув на вірність Батьківщині. Йому було 38 і він не міг дивитися, як на смерть відправляються 19-річні.

Загинув вранці 10 серпня 2014 року під Іловайськом (Донецька область) у бою з диверсійною групою бойовиків.

Тіло шукали майже півроку. Спочатку з'явилися двоє сепаратистів - батько та син. Чоловіки сказали, що мають жетон загиблого. Потім подзвонили на "гарячу лінію" батальйону "Донбас" і попросили грошей за те, що покажуть, де поховали військового. Згодом на зв'язок вийшли волонтери "Чорного тюльпану". У жовтні вони вивезли тіло з окупованої території, але родичі пройти ДНК-експертизу ще не наважувалися. Мати військового погодилася на ДНК-тест у грудні.

7 лютого 2015 року героя перепоховали на Смолянському військовому кладовищі Житомира.

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р. "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).