Лесніков Іван Сергійович

Старший солдат 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир).

У 2009–2010 служив строкову службу у десантних військах. Працював охоронцем, бетонником у концерні «Novarka».

Коли оголосили першу чергу часткової мобілізації, в Івана Леснікова була переламана рука і повістку він не отримав, а вважав, що має один з перших бути в АТО як десантник. Він звернувся у військомат та домігся призову.  Дізнавшись про загибель під Іловайськом друга дитинства - Сергія Волнухіна Іван домігся відправки в зону АТО у серпні 2014 року.

У грудні того ж року його підрозділ перекинули в Піски поблизу донецького аеропорту. Два дні бійці займали оборону в палаці, який місцеві назвали «Дім сонця». На третій їх накрили мінометним вогнем.

Іван отримав важке поранення у живіт 29 листопада під час мінометного обстрілу в районі аеропорту Донецька.

В цьому ж бою загинув його командир та товариш Дмитро Ільницький.

Іван переніс 11 операцій і майже тиждень боровся за життя. 10 грудня його стан погіршився, наступного дня воїн помер у Дніпропетровській лікарні імені Мечникова.

Похований Іван у Славутичі.

Перестало битись сердце Івана Леснікова

У Івана залишились батьки.

«Його було неможливо зупинити» – так розповідає про сина Людмила Леснікова

А вдома батьки Івана та Дмитра зробили невеличкі куточки пам’яті, де зібрали найцінніші речі, які змогли нажити діти за свої молоді літа: синій берет десантника та стяг ВДВ із підписами друзів.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).